|
|
За сим іде детальний опис переходу обох мандрівцїв у низ по замерзлим космам Сатани. Дійшовши до кінця його ніг Данте почув на раз заворот у голові і обхопив сильнїйше шию Вірґілїя. Коли прочумав ся, побачив ті ноги ще далеко в глубинї, а сам із Вірґілїєм був у пустій, безконечно довгій печері, якою вони й пішли, поки не дійшли до її гирла, крізь яке, як каже автор,
Побачив я крізь невеличкий отвір
Частину гарних тих красот небесних,
І нам при виходї засяли зорі.
Сими словами кінчить ся опис Дантового пекла, справдїшня чорна книга людського стражданя та середньовікових жорстокостий. Що можна було зробити в тім напрямі, в репродукції жорстоких фізичних мук, Данте зробив з незрівняною плястикою. Розумієть ся, на людий новочасної псіхічної орґанїзації, що бачуть усю основну недоладність тих описів, де муки душевні щезають за фізичними катуванями тїла, яке про те раз у раз відновляєть ся, той опис не робить серйозного вражіня страху, яке міг робити в середнїх віках, і мусить бути зачислений до довгого ряду подібних фантастичних вигадів старовини, в яких церковні вчителї старали ся розмальованєм пекольних мук страшити уяву своїх овечок і тим страхом удержувати їх у покорі й послусї.
