Деякі европейські критики та перекладачі Дантової поеми, як Анґлїєць Карляйль, Нїмцї Бергер, Похгаммер та К. Федерн уважають другу чаєть Божественної Комедії, „Чистилище“ — найкрасшою її частиною. „Дантова поема, се великий церковний триптик, — пише Похгаммер, — а його середня картина найкрасша. Пекло певно драматичнїйше і зложене з ріжнороднїйшого матеріялу, та тим самим більше зрозуміле для публїки; „Рай“ уносить ся в найвисших сферах людської віри й чутєвої екстази; „Чистилище“ — найбільше людська, особиста частина поеми, інтімна й щира сповідь душі поета. Тут він не тілько живописець нечуваних чудес і незглубимих тайників; тут він сам головний герой поеми, малює своє етичне „я“ у всїх фазах його розвою, його збочень і провин, та його ступневе змаганє до духового відродженя, до осягненя тої житєвої висоти, до якої тілько здібна людська душа. Все постороннє, що стрічаєть ся Дантови на сьому шляху, хоч само собою інтересне й характеристичне, має одначе головною метою його автохарактеристику“.
Перша пісня „Чистилища“ починаєть ся високо поетичним образом човна, що покинувши страшне, бурливе море випливає на красші, спокійнїйші води.
|
На красші води виплить напинає |
