Та щоб мертва моя воскресла пісня,
Святії Музи — бо-ж я ваш вповнї —
Нехай менї явить ся Каллїопа.
І супроводить піснь мою тим тоном,
Якого міць нещаснії сороки
Почули так, що стратили й надїю.[1]
Солодка барва східного сапфіра
Розлита скрізь в погіднім видокрузї
Пречистого повітря в першій сфері[2]
Дала моїм очам ізнов ту роскіш,
Коли я виринув з мертвого духа,
Що доси засмучав мій зір і груди.
Планета гарна, що любов скріпляє[3],
Весь схід мов усміх любий роз'яснила,
Закривши Риби, що плили за нею.
І я звернувсь на право й духом линув
На другий полюс, бачив штири зорі,
Яких нїхто не бачив крім Адама[4].
Здавалось — небо тїшить ся їх блиском.
О, північна ти стороно сирітська,
Не маєш змоги подивлять ті зорі!
А скоро я з їх видом попрощав ся,
Звернувшись троха на північний полюс,
З якого Віз уже був в низ скотив ся, —
