далї, що навіть ті мізерні останки мали силу в XV. та XVI. вв. обновити европейську людність, двигнути її з варварства, попхнути до нового розвою, і що вони й доси не перестали заплоднювати нашого духа і творять непохитну основу нашої цівілїзації.
Переглядаючи розмір тої нечуваної, всесвітньої руїни жах проймає нас до дна душі. Аджеж ті Римляни та Греки в III. і IV. віцї певно й не думали, що за яких 200—300 лїт ся їх цівілїзація розпаде ся, вовки витимуть у їх храмах, а нужденні вапнярі палитимуть вапно з їх мармурових богів та героїв. Невжеж се явище було конечне, полягало на якімось законї історичнім, який може грозить і нашій цівілїзації, може новими страхітями окошити ся на наших внуках або правнуках? Які були причини тої руїни? Які обставини зложили ся на неї?
Певна річ, причин було богато, але найголовнїйші були три: внутрішня гниль і безхарактерність, до якої зійшло цівілїзоване людство старого світа під впливом таких чинників, як безтямна мішанина рас, невільництво, самоволя пануючих та деморалїзація всїх сфер, далї характер і розширенє христіянства, а нарештї напади варварів. Про першу з тих причин, про того внутрішнього рака, що точив блискучий назверх орґанїзм старинної культури, богато можна би говорити, тай богато було говорено, особливо з боку христіянських противників поганства або строгих консерватистів з поміж поган. Ми не будемо широко розводити ся над сим явищем, хоча мусимо зазначити, що воно дуже складне і само потребує ще багато пояснень, яких не можуть нам дати скупі останки тогочасної культури та лїтератури.
Що до христіянства, то ми також на думаємо нехтувати його великого і доброчинного впливу на моральне відродженє людий. Воно без сумнїву дало старинному світови, що або задихав ся в безтямній роскоші, або потапав у чорній зневірі й розпуцї, висшу мету житя, вказало йому новий світ ідей і
