|
„Я показав йому весь люд гріховний,
І ще хочу вказати всї ті душі,
Що чистять ся ось тут під твоїм берлом.
„Богато-б говорить, як я його провадив;
З висот та сила, що мене скріпляє
Й вела — тебе побачить і послухать.
„Ти-ж зволь його прихід сей одобрити;
Свободи він шука, так дорогого скарбу,
Як знає той, хто дав житє за нього.
„Ти-ж знаєш, не була тобі гіркою
Смерть в Утіцї, де ти відкинув шату,
Що заяснїє у великий день[1].
„Ми не нарушили законів вічних,
Бо він живий, мене не держить Мінос.
Живу в тім крузї, де нескверні очи
„Твоєї Марції тебе благають зором,
Щоб ти, свята душе, вважав її своєю.
Так будь же ласкав нам задля її любови!
„Позволь пройти нам всїх твоїх сїм царств;
Я їй перекажу твою подяку,
Коли про себе там згадать позволиш“.
|
По тих чисто римських комплїментах Вірґілїй узискує дозвіл острого Катона, який стоічним зворотом відхиляє від себе ті комплїменти:
„Що-ж, як вас шле й веде жона небесна,
Як ти сказав, то що мене так хвалиш?
Досить, що попросив її імям.“
Він велить Дантови оперезати себе тростиною і обмити собі лице, аби змити з нього весь бруд, і показує на островець покритий тростиною:
- ↑ Мова тут про римського сенатора Катона, що в Утіцї в північній Африцї відібрав собі житє наслїдком Цезарової побіди.
