Сторінка:Іван Франко. Данте Алїґієрі. 1913.pdf/213

Я зажмуривсь. Той берега досяг вже
Човном таким прудким і так легеньким,
Що не лишав слїду свого на водах.

Пловець надземний при стернї стояв,
Блаженство на чолї його яснїло,
В човнї-ж сидїло більше як сто духів.

„In exitu Israel de Aegypto“
Всї в один голос почали співати
Все до кінця, що в тім псальмі стоїть.

Тут він знаком хреста їх осїнив,
І враз вони всї кинулись на беріг,
А він відплив так швидко, як приплив.

Се душі, які ангел привіз до чистилища. Полишені самі на березї вони не знають, куди повернути ся, а побачивши Вірґілїя й Данта обертають ся до них із просьбою показати їм дорогу. Вірґілїй відповів, що й вони оба не тутешнї, та дістали ся на се місце такою важкою дорогою, що тепер знайти вхід на гору покаяня їм видаєть ся чистою іграшкою. Побачивши, що один із їх розмівників живий, бо дихає, душі здивували ся й поблїдли, та цїкаво заглядали в його лице, а одна протисла ся до нього й обняла його; він мав охоту обняти ту душу, та тричі налапав лише саме повітрє. Тїнь усміхнула ся на сей вид; се був знайомий Дантів, співак Казелля, що уложив музику до деяких Дантових пісень. Він оповідає Дантови про свою смерть у однім манастирі при устю Тибру, а Данте просить його:

„Коли тобі яка нова заповідь
Не відняла і тямки й тону співів,
Ти, що не раз втишав мою всю тугу,

„Будь ласкав і порадуй своїм співом
Мою натомленую душу, що сюди
Зайшла із тїлом і сумує важко“.

„Любов, що в дусї промовля до мене“ —^[1]

1. Amor, che nella mente me ragiona — перший рядок Дантової канцони, пор. висше ст. 111