дить до брами, в якій стоїть дверник із блискучим мечем у руцї. Він запитує їх, хто вони й чого тут шукають, і Вірґілїй поясняє йому покликаючи ся на небесну паню. Двірник велить їм війти на сходи.
Ми наблизили ся і перший ступінь
Був білий мармур, так гладкий, блискучий,
Що всю мою відбив у собі постать.
А другий був аж пурпурово-чорний,
З хропавого, пропаленого камня,
Що в довж і в поперек був скрізь потріскав.
А третїй, що над обома здіймав ся,
Здававсь менї порфіром кровянистим,
Як кров, що свіжо з жили вибухає.
На нїм стояв оперши ся стопами
Післанець божий, сївши на порозї,
Що виглядав мов скеля діяменту.
На три ті сходи із благим зусиллєм
Мене тяг мій проводир і сказав:
„Жадай покірно, щоб відмок він замок!“
І я побожно впав до ніг святих,
І перед тим ще тричі бив ся в груди,
І ласки попросив, щоб він впустив нас.
І він меча свойого вістрем в мене
Сїм Р вписав і мовив; „Ти-ж подбай,
Щоб там із тебе змито тії рани“.
Се були знаки сїмох головних гріхів, яких слїди повинен Данте змити зі своєї душі протягом своєї вандрівки по чистилищі.
Аби не розширяти занадто сеї і так уже широкої працї, я не буду подавати за автором детального опису його вандрівки, а тілько подам деякі уступи, що визначають ся незвичайною плястикою або глубиною концепції. І так зараз за переходом від брами чистилища підіймаєть ся високий і стрімкий беріг із чи-
