Ґвіді ді Порціяно (від porco, свиня), дрібні пси — Ареццо, вовки — ненаситні Фльорентійцї, а хитрі лиси — Пізани.
При кінцї другого круга (пісня 15) знов стрічає їх ангел, велить їм іти в висший круг і змазує Дантови друге Р на чолї.
Ми йшли в вечірнїм світлї й оглядались,
Куди лише наш зір сягнути може,
На зустріч блискам західного сонця.
Та бач, помалу дим на нас якийсь
Почав находить, темний наче ніч,
І не було де перед ним сховать ся, —
Закрив нам світ, забрав повітрє вільне.
Пекельна тьма в ночи, що не видала
Нїколи зірки на сумному небі,
Заволочена хмарами густими
Моє лице ще не так щільно тьмила
І не була чутю така противна,
Як дим отой, що тут насїв на нас:
Його вітверті не зносили очи.
То мій свідущий, вірний провідник
Став біля мене й дав менї рамя.
Як з поводатором іде слїпець,
Щоб не зблудив і де о що не вдаривсь,
Що-б поранить чи вбить його могло,
Так я йшов у диму тім прикрім, чорнім,
І слухав, що мій провідник говорить:
„Гляди-ж, щоб ти від мене не відстав!“
У тім диму почули ся голоси, що співали пісню „Agnus Dei!“ і Вірґілїй поясняє, що се душі, які бажають визволити ся з узів гнїву. З одним із тих духів, Марком Льомбардом, своїм приятелем із часів побуту в Льомбардії, Данте вдаєть ся в розмову про причину зла на землї; наводжу її в перекладї як зразок середньовікової льоґіки.
