|
|
Ангел показує мандрівцям шестий круг чистилища і змазує ще одно Р на Дантовім чолї. Вірґілїй запитує Стація, як се стало ся, що він попав у круг захланних. Стацій усміхнувши ся відповідає, що власне за надмірний брак користолюбности він мусїв терпіти покуту. Вірґілїй запитує його далї, як се він, поет „двоякої журби Іокасти“, попав між христіянські душі? На се відповідає Стацій, що власне Вірґілїєві вірші, де віщовано, що „часи обновлять ся, верне правда і золотий вік, із неба зійде новий рід на землю“,[1] се вперве склоняло його до христіянства. Потім він почув науку христіян, бачив, як переслїдував їх Доміціян, помагав їм і охрестив ся й сам, хоч довший час таїв ся з тим, і за се більше як 400 лїт пробув у четвертім крузї чистилища.
Йдучи далї вони стрічають таких сухих та виголоднїлих людий, що ледво кости держать ся в тїлї. Від одного з них, Фльорентійця і свого друга Форезе Данте довідуєть ся, що се кара на тих, що в житю любили богато їсти й пити. В висшім крузї, де в летючім огнї мучать ся душі чужоложників, Данте знаходить старшого від себе поета Ґвідона Ґвінїчеллї, про якого вже була згадка висше, а сей вказує ще давнїйшого й більшого поета Ґвідона з Ареццо, „що плаче і йде співаючи і зажурений глядить на давню глупоту, але радісно на щастє, що жде його на передї“.
На вступі до нового круга їм знов являєть ся ангел і мовить:
- ↑ Се славне місце з четвертої Буколїки Вірґілїя, яке в середнїх віках уважано пророцтвом на вродженє Христа, виглядяє ось як:
Magnus ab integro saeculorum nascitur ordo.
Jam edit et virgo, redeunt Saturnia regna,
Jam nova progenies coelo demttitur alto.
