|
І рік крізь плач: „Теперішнії річи
І їх фальшива роскіш звабила
Мене, коли ваш вид від мене скрив ся“.
Вона: „Чи промовчиш, чи заперечиш
Те, що признав, на менше звісна буде
Твоя вина; суддя її всю знає.
„Та що своїми власними устами
Ти каєш ся в грісї, то в нашім дворі.
Відвернеть ся від тебе вістрє кари.
„Та щоб ще більше каяттє почув ти '
За блуд свій і аби другого разу
Сильнійший був, коли Сирену вчуєш,
„Відкинь причину плачу, слухай тут!
Почуєш, як у протилежний бік тебе
Мій труп погребаний звернути мусїв.
„Нї штука, нї природа не справляла
Тобі такої роскоші, як тії
Вродливі члени, що колись носили
„Мене б тепер розсипались на порох.
Коли-ж найвисша роскіш так тебе
Здурила через смерть мою, який же
Смертельний твір тебе ще міг привабить,
Щоб ти бажав його? При перших стрілах
Злудного твору ти повинен був
„Летїть за мною, що уйшла з між них.
І твоїх крила не мусїла вязати
Ні дівчина, нї жадна річ минуща“.
|
В 81-й піснї Марґаріта переводить Данта через ріку. Лєту й обмиває в ній його голову, а в 32-ій піснї до нього промовляє Беатріче вже в земнім раю, сидячи під райським деревом, що зазеленїло при її наближеню. Тепер вона промовляє далеко ласкавійше, як першого разу:
