Сторінка:Іван Франко. Данте Алїґієрі. 1913.pdf/254

„Зазнаєш ти, як солоно смакує
Хлїб в чужнинї, і як то важко й тяжко
Чужії сходи в верх і в низ топтати.

„Та найважкійшнм каменем наляже
На тебе товариство глупе й підле,
З яким ти разом з провал сей зваліш ся.

„Воно безтямно, глупо і безчесно
Тебе ме ліврпати; та троха потім
У них, не в тебе, виски зчервонїють.^[1]

„Нерозум їх поводженя тебе
Так нарозумить. що признаєш красшим
Творити партію собі самому“.

Лишай на боці дальшу часть сього віщуваня наведу ще слова якими той же предок прощає Данта.

І він сказав „Сумлїне“ неспокійне
Чи через власний, чи громадський, сором,
Все чути ме у твоїм слові гіркість.

„Та ти про те нічого не затаюй,
Все вияви, що бачиві зазняв,
Хай чухаєть ся той, кого свербить.

„Бо хоч гірке при, першім покоштунку
Те, що ти скажеш, то протравлене
Воно полишить житедайну страву.

„Мов вітер що найвиєші верховітя
Найдужше гне, так буде поклик твій, —
А се основа чести немалої“.

У XVIII-Й пісні Данте вже в сфері Юпітера. Тут він бачить ангелів, що мов пташки літають у повітрі і порядкуючи ся в довгі ряди творять образи букв, то D. то I, то L, а далі й цїлі афорізми в годі: Diligite

1. Мова про партію Білих, із якою Данте пішов на вигнанє, та швидко порвав усякі зносини; вони-ж у р. 1304 і 1305 безуспішно пробували оружною силою вернути до Фльоренції