В двацятій пісні небесний орел вичисляє свої складові части: його око, се Давид, цар і співак. Брови зложені з пятьох огнїв: Трайна, що потішив бідну вдову, жидівського короля Гіскії, що йому за його молитвою Бог причинив 15 літ житя; Константина. що перенїс столицю з Риму до Византії, „аби вступити ся пастиревя“, тоб-то зробити місце папі,
„Тепер він знає, що те зло, що вийшло
З його добра, йому хоч не шкідливе,
Та всему світу вийшло на погубує“.
У XXI-й пісні описано стрічу Данта з Петром Даміяном, славним аскетом із XI віку, що при кінцї свого житя бун вибраний епіскопом. Немило згадує він про се своє підвисшенє:
„Не много вже мені житя лишилось,
Як вибрали мене і затягли
Під капелюх, ще нині переходить
„Все з злих на гірших. Був колись Петро,
Був і „сосуд велій“ святого Духа.[1]
Оба худі та босі мандрівцї.
„Та нові пастирі — їх з права й з лїва
Піддержують і водять, бо тяжкі,
І ще й їх шлеп носить за, ними треба.
„Своїм плащем вони вкривають коний,
Так в одній шкірі ті два звірі ходять —
Терпливости небесна, ти й се терпиш!“
У XXI-й пісні до Данта наближаєть ся св. Бенедікт Нурсійський, основатель славного манастиря Монтекассіно (529 р.); він також жалуєть ся, що хоч за житя збудував драбину до неба (scala coeli), то тепер
|
„Нїхто з землі й ноги не піднесе, |
- ↑ Апостол Павло
