|
„Ті мури, що колись були аббатством,
Тепер розбійницьким притоном стали,
А ряси — міхами з зіпсутою мукою“.
В XXIV-й пісні описана поява св. Петра, голови апостолів і по середньовіковому віруваню першого папи римського:
Як у нутрі годинника, колеса
Так обертають ся, що глядячеви перше,
Здаєть ся, спочива, остатнє-ж швидко ходить,
Так танець душ в тім крузі світлянім,
Ще ріжно в нїм кружили, повільнійше
Й скорійше, вказував у них безмірну радість.
З поміж світил, що там були найкрасші,
Зійшло одно, таке блаженно — ясне.
Що не було яснїйшого від нього.
І тричі доокола Беатрічі
Обтанцювало з так роскішним співом,
Що не збагне його мая уява.
„Святая сестро, що успльно так
Благаєш нас, за-для любви твоєї
Я вийшов з того круга світляного“.
Отак спинивши ся святий огонь,
Звертаючи ся до моєї пані, і
Промовив ті наведені слова.
Вона-ж: „Світило вічне того мужа,
Якому дав Господь ключі небесні,
Що нам до сих чудес відперли браму.
„Спитай сего про лекші й тяжші пункти,
Як зволить ся тобі, у справах віри,
Якої силою тії йшов певерх води.
„Чи праві в нього віра і надія
Й любов? Не тайна буде се для тебе,
Во ти глядиш туди. де видно все.
|
|
