|
„Та ще скажи, чи маєш ті їде“ |
Пропускаю дальше, досить просторе екзаменоване, в якім Петро задав Дантови ще пять питань, і яке кінчить ся остаточним вивнанєм його зіри:
„Вірю в одного предвічного Бога,
Що сам недвижний, рушає все небо
Любовю й тугою. На се я маю
„Не тілько докази фізичні та я
Метафізичні, але й саму правду,
Яка з отсего місця полила ся
„Через Мойсея, псальми та пророків,
І евангеліє і через вас, і
Що духом божеським огріті написали.
„Вірю в три первовічнії особи,
Вірю, що в них одна, суть, а потрійна,
Так що про них і „суть“ і „єсть“ умісне“.
Сей екзамен, який треба вважати Дантовим оправданем його правовірности супроти мождивих, закидів єретичої тенденції його поеми, кїнчить ся ось яками рядками:
Мов пан, дочувши від слуги свойого
Щоск йому миле, обійма слугу,
Коли той замовчав, і новині радїє,
Так і мене, коли я замовчав,
Тричі з блаженним співом обняло
Апостольське світило, що менї
Велїло промовлять і так, моїм словам радїло.
Після сего найвисшого оправданя через блаженного князя апостолів Данте в початкових рядках XXV-ої пісні ще раз, останній раз у тій поемі лине думкою до: свойого рідного міста, і нотішає себе надією вернути до нього оправданим і прославхеним.
