сістема, роблячи цїсаря всевладним, абсолютним паном цїлого краю, робила його разом із тим великою нулею. Він роздавав землю в лено своїм вазалям, ті роздавали її поменшим вазалям, і кождий такий зверхник разом із землею віддавав підвладним і частку своєї необмеженої власти. Роздавши всї державні лена цїсар лишав ся зовсїм без нїчого, мав лише стільки, скільки посїдав свойого приватного маєтку, і коли не хотїв із своєї кишенї докладати до свойого цїсарства, то не міг у державі зробити нїчого, до чого не подали йому помічної руки вазалї. Те, що сьогоднї творить суть держави — адмінїстраційна машина, бюрократія, тодї не істнувало. Щоб виконати присуд у якій будь справі, де засуджений не хотїв покорити ся добровільно, цїсар мусїв кликати під оружє військову силу; він звичайно поручав екзекуцію (коли ходило о сильного винуватця) комусь із своїх довірених вазалїв, або мусїв сам вирушати в поле проти свойого нїби підданого. Кожде місто, кождий замок, які він здибав по дорозї, могли ставити йому опір, замкнути перед ним свої брами, і їх приходило ся облягати, здобувати з великими стратами в часї й людях. Екзекуція вироку звичайно бувала страшним судом; цїсарські або князївські походи, підняті первісно з найсумирнїйшою метою — коронації, зробленя справедливости, помиреня ворогів, значили ся рядами пожеж, шибениць, зруйнованих замків та пограбованих міст. Середнї віки, се часи безмежно довгих процесів, із яких деякі тягли ся по пару сот лїт, часи ненастанних спорів за межі, за компетенцію, за першенство та набуті права, часи вічної провізорії, що хвиля на вічні віки признаваних і зараз потім топтаних і нївечених привілеїв, вічного нормованя і вічного безладя.
Та серед сього хаосу звільна починають вироблювати ся тривкійші, яснїйші центри — міста. Ґерманські племена, що розвалили римську державу, хоч заховали її фірму, прийшли з лїсів та піль; вони не знали міст і не любила їх. В їх суспільно-полїтичнім порядку
