чатували на купця на пів голі розбійники та закуті в зелїзо рицарі, ще гірші розбійники. Правда, й по морі снували чайки піратів, прибережних мешканцїв або далеких Норманів, але з ними була лекша рада: вистарчило мати більший корабель або кілька більших кораблїв і на кождім порядно узброєну залогу, і можна було легко оборонити ся від них. А торговля, особливо зі Сходом, була дуже поплатна. Під конець середнїх віків рицарство починає набирати замилуваня до пишної зброї і дорогих, заморських строїв: шовків, атласів, адамашків, футер. Перли й дороге камінє починають украшати зарівно щити, шоломи та мечі рицарів, як і одежу та тїло їх пань. Дамасценські шаблї, сараценські панцирі роблять ся дуже попитним і дорогим артикулом так само, як перські тканини, коври, шалї. Міста, що причинили ся найбільше до розширеня того замилуваня до пишноти, тягнуть із нього найбільшу користь. Вони виробляють собі привілеї на торги й ярмарки, на вільні стації й факторії, на свободу від мит і оплат, на битє власної монети. З міст іде на села, до замків і до хат, гріш і товар, вироби промислу й вісти про далекі краї та невідомі порядки за морем, ідуть продукти далекої чужини, індійське корінє, приправи до страв, моди одежі, нові звичаї й нові культурні потреби.
Але з них іде ще щось більше. Февдальний лад, се лад par excellence воєнний; його мета — війна; його зверхник, се головний воєнний ватажок; аванс у ньому залежить від хоробрости, сили, здібности до мордованя та грабованя; се лад арістократичний, оснований на родовім прінціпі більше нїж на особистій вартости й заслузї. В містах здобуває собі перевагу вищий прінціп — працї, особистої заслуги, знаня і вмілости, заслуги коло загального добра. Корпорація, загал рівноправних горожан займає тут місце одного февдального пана. Хоча доступ до того загалу рівноправних не кождому можливий і нїкому не легкий, та все таки він не нагороджений незломними межами родової виключности,
