допускає набуванє прав людьми низше вродженими, допускає свобіднїйше кружлянє суспільних соків. Корпорація, громада рівноправних дбає пильно, щоб її спільне право не було вкорочене анї супроти загалу, анї супроти одиницї. Виробляєть ся почутє клясової солїдарности, яке Французи й доси називають ésprit du corps — духом корпорації. Коли один член корпорації визначить ся чимось, здобуде чи то більший маєток, чи висшу почесть, чи більшу заслугу, вся корпорація почуває себе вшанованою і почеснїйшою в своїм членї; повстає змаганє до ширшої конкуренції, благородна емуляція між рівними, щоб випередити один одного, між низшими, щоб дістати ся в круг висших. Виробляють ся звільна прінціпи новочасної демократії, що лягла непохитною основою всеї нашої новочасної культури.
Не було в середнїх віках і того, що ми називаємо наукою. Найвисшим, одиноким духовим інтересом була релїґія, було змаганє до спасенія душі. Віра була жива, історичне знанє дуже мізерне, критика рівна зеру. Середньовіковий чоловік, навіть по тодїшньому найученїйший, зовсїм не мав перспектіви часу й обставин; він вірив, що римське цїсарство тріває непорушно й до його днїв, і що, значить, римські цїсарі були такі самі цїсарі, як і цїсарі його часу, жили в таких самих февдальних обставинах, окружені баронами, князями та рицарями. Ту саму перспектіву переношено й на Христа: в віршованій старонїмецькій євангелії черця Отфріда Христос являєть ся добрим, ласкавим князем (Herzog), апостоли, се його воєводи, ученики, се його дружина. В середньовікових повістях повно таких — по нашому-б сказати анахронїзмів та наівностий, які тодї не разили нїкого. Александер Великий і Троянська війна, Еней і Верґілїй представлені середньовіковими рицарями або чарівниками.
Загалом факти поганської історії інтересували тодїшнїх людий мало, з виємком хиба початкової, казочної історії Риму та лєґенд про Трою; для сих не
