погасав інтерес через те, що, як уже було згадано, в історії Риму й його заснованя добачувано боже призначенє до панованя над світом, полїтичне, світське откровенє, рівнобіжне і майже рівнозначне з релїґійно-церковним откровенєм, зложеним у Біблїї. Не диво, що до сього лєґендового пня троянського походженя Римлян силкували ся в середнїх віках навязувати свій початок усї знатнїйші шляхетські роди, всї пануючі доми не лише в Італїї, але також у Анґлїї й Франції і навіть геть пізнїйше в Польщі та Угорщинї знайдемо в старих гербаріях масу видумок на сю тему. Анґлїйцї, се потомки Енеєвого сина Брута (Brut — відси Брітти, Брітанїя).
По за сими ґенеальоґічними та полїтично-правними спекуляціями давня історія не цїкавила середньовікових людий, о скілько не була анекдотою, фантастичною казкою. Понятє розвою, ґенетичного звязку подїй було їм зовсїм чуже та недоступне; понятє чуда натомісь було їм близьке, одиноко природне і зрозуміле — зовсїм навпаки, як у нас. Найважнїйша історія для них була свята історія, біблїйна, історія сотвореня, впадку і відкупленя людського роду. І тут, розумієть ся, для них не було цїкаве те, що ми тепер називаємо історією Ізраеля; їх цїкавили чуда та моральні науки, найвисші абстракти та найдальші пляни божі. Біблїя сама була занадто вбога, занадто скупа та привязана до матеріяльних фактів, щоб могла вдоволити бажанє і смак тодїшнїх людий до наднатуральних спекуляцій. Вони доповнювали біблїйні оповіданя сотками власних догадів, видаваних зараз же за факти, сотками коментарів та апокріфічних лєґенд, високо поетичних та ґенїєльно сімболїчних, инодї одначе просто абсурдних. Вони знали оповідати про сотворенє ангелів, що попередило творенє світа, про бунт і упадок ангелів, про те як жив Адам по вигнаню з раю, про його запис даний чортови, про обяви дані Богом Енохови, Авраамови, Мойсеєви та поганським Сібілям. Вони знали й про Христа масу такого, чого не було в євангеліях,
