Але найвисша, пануюча наука того часу була теольоґія, наука про Бога, про ангелів і чортів, про рай і про пекло. Треба справдї подивляти інтензівність думки та працю фантазії, якої ужили середньовікові люди на те, аби на основі деяких старинних спостережень і уривків витворити повну, заокруглену систему божого пляну будови й кермовання світа. Се був, можна сказати, найвеличнїйший витвір середнїх віків, не вповнї оріґінальний, але вповнї продуманий і викінчений та оживлений його духом. Головний нарис, так сказати, плян тої будови дістали середнї віки в спадку по старовинї. Грецький учений Птолємей був творцем чи може лише консеквентним редактором тої системи, що лягла в основу світогляду середнїх віків. Ще чотириста лїт перед Христом учений мислитель Арістарх із Самоса висловив був думку, здаєть ся, переняту від Вавилонцїв, що земля — не плоский кружок прикритий кришталевою півкулею неба, але що вона куля, яка обертаєть ся довкола сонця разом з иншими планетами. Ся думка не приняла ся; проти неї сто лїт пізнїйше виставив Птолємей такий погляд, що земля, се куля, але недвижна, окружена більшою кришталевою кулею — небом. Довкола сеї першої кулї йдуть мов лушпини на горісї дальші кулї — сїмох планет, до яких числено сонце, місяць, Меркурія, Венеру, Марса, Юпітра й Сатурна. По за тими сферами стоїть осьма, знов кришталева сфера, яка раз-у-раз рухаєть ся безмірно швидко і для того називаєть ся primum mobile, жерело всякого руху. Від неї переймають рух низші сфери планет; чим дальше від неї, а близше до землї, тим сей рух повільнїйший; земля в осередку всїх тих сфер стоїть зовсїм недвижно. Ще далї над тою подвижною сферою стоїть найвисше, огнисте небо, так зване емпірейсько — вічно недвижне; тут у власній особі проживає Бог окружений ангельськими хорами, тут розташовані то висше то низше в міру своїх заслуг на землї живуть у вічнім блаженстві душі праведників. У серединї того неба стоїть
