Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. До світла. 1913.djvu/19

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Ет, з тобою говорити, то однако горохом о стїну кидати, — буркнув Мошко і майже витрутив мене з комірки, а потім замкнувши її на ключ і на колодку, пішов до коршми.


 
IV.
 

Йосько замовк на хвилю. Пан Журковський, що уважно слухав його оповіданя, всміхнув ся тай каже:

— Ну, ти казав, що глупа історія буде, а ось ти розказуєш, як би із книжки читав.

— Е, пане, — відповів Йосько, — те, що доси, то не була історія. Але тепер прийде дурниця. А що оповідаю гладко, то не дивуйте ся. В селї навчив ся я казки розказувати. Память маю добру, а як тілько раз яку казку вчую, то потім оповім її ще лїпше і цїкавійше, нїж той, від кого я її чув. Тамтої зими так мене в селї всї за ті казки полюбили, що нї одні вечерницї без мене не обійшли ся.

— Ге, як я бачу, то ти майстер до всього, — сказав пан.

— Ой пане, — відповів зітхаючи Йосько, — не знаю, що то значить, але менї бачить ся, що се власне моє нещастє. Коли чую, що маю що зробити, що можу чогось навчити ся, то так мене щось у серединї пече, так мене мулить і мучить, що не маю хвилї спокою, поки того не зроблю, не пізнаю, не навчу ся. Отжеж не що, тілько се мене до криміналу завело.

— Ну, ну, розказуй!

Та не міг сим разом Йосько скінчити свого оповіданя, бо власне в тій хвили отворили ся двері нашої казнї. Йоська закликали до протоколу.

— То незвичайний хлопець, — проворкотїв пан і став, задумавшись, ходити по казнї.

— А менї видить ся, що він богато бреше, — кажу я. — — Навчив ся казки хлопам оповідати, то й нам казку каже.

— Думаєш, що так?

— Ну, а щож, хіба то не може бути?