самої крати, аби тілько як найбільше того божого світла захопити. Ми з паном оба по черзї пильнували коло дверий, як ішов ключник до казнї, і загодї остерігали Йоська, щоби злазив і руштованє знимав, бо сидїти при вікнї арештантам остро заборонено. Тай удавало ся нам завше щасливо уникати штемпу, а може й ключник мав якусь увагу на пана Журковського і не так строго нашої казнї доглядав.
Та на лихо, штемп випав з иншого боку.
Окрім сторожі в коритарі маємо ще одну: під вікнами вязницї ходить шельвах — жовнїр із карабіном. Має він острий наказ доглядати, щоби арештанти в вікна не дивили ся, а особливо, щоби з собою крізь вікна не розмовляли. Військове правило велить йому в разї опору навіть оружя вживати. Що правда, доси такого випадку не було. Треба вже було чогось дуже великого, щоби шельвах, зійшовши зі свого пляцу, замельдував вахкомендантови, що з сего, чи того вікна говорили, або дивили ся. Старші жовнїри, так ті вже привикли розуміти, що що иншого припис, а що иншого виконанє, і звичайно не дуже остро держали ся припису. Неодин супокійно позволяв на всяку говірку, як то кажуть, був блят на все; инший лагідно впоминав, або просив арештантів, щоби дали спокій. Та гірше було, коли на вартї лучив ся рекрут, що боїть ся капраля гірш огню. Такий брав усякий розказ до-слова. Як сказали йому „остро пильнувати“, то він розумів се так, що всякого арештанта, котрий укаже голову в вікнї, треба споганити остатнїми словами, замельдувати капралеви, або навіть ухопити за карабін. На таких „клапачах“ арештанти мстили ся тим, що за його варти, особливо вечером, виробляли найбільші крики в вікнах так, що бідний рекрут нераз було аж казить ся, і на всякий викрик з вікна вважає за свій святий обовязок відповісти що найменше таким же голосним та досадним викриком. Але що арештантів буває кількадесять, а він один, то по кількох мінутах пекельного галасу звичайно мусїв замовкнути і не можучи собі дати ради, хапав за карабін. Розумієть ся, що в тій хвилї вікна насупротив нього опорожнювали ся зовсїм, а крик знимав ся в другім кінци довгого арештантського будинку, і шельвах, як гонений звір, біг туди і знов грозив карабіном — очевидно, з тим самим наслїдком.
