Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  16  — 


А зїдає штучну краску  — 
 Смійся з мене!

Я не надіюсь нічого,
Але як бажання сперти?
Не бажать життя живому,
 Тільки смерти?

Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись  —  то добре,
 А як ні  —  кому се вадить?


X.

Безмежнеє поле в сніжному завою.
Ох, дай мені о́бширу й волі !
Я сам серед тебе, лиш кінь підо мною,
І в серці нестерпнії болі.

Несиж мене, коню, по чистому полю,
Як вихор, що тутки гуляє,
А чень утечу я від лютого болю,
Що серце моє розриває.


XI.

Як на вулиці зустрінеш,
То мене обходиш ти.
Добре робиш! Спільним шляхом
Не судилось нам іти.

Йди на право, я на ліво
Шлях верстатиму в тумані,
І не здиблемось ніколи,
Як дві краплі в океані.