Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/25

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  21  — 


Як сміючись ти вбивала
Чистую любов мою,
Чи ти знала, що вбиваєш
Все чим в світі я жию?

Чи ти знала, що руйнуєш
Щастя власного підклад.
Те, чого життя так мало
Звикло всякому вділять?

Чи ти знала, що небавом.
От мов раз махнуть пером.
Ти нераз заплачеш гірко
За потоптаним добром?


XVIII.

Ти плачеш. Сліз гірких потоки
На тво́йому лиці блідому
Лишають слід свій  —  не глибокий,
Та замітний вже оку мому.

Ти плачеш. Ти, що відіпхнула
Любов мою як сиротину,
Тепер на дармо просиш, ловиш
Любови хоч би крапелину.

Твоєю дивною красою
Надармо всіх маниш ти к собі:
Се труп убитої любови
Не допуска любови к тобі.

І марно линуть, марно гинуть
Літа найкращі, молодії!
Ти памятник живий, небого,
На гробі власної надії.