Хоч вались про мене весь сей світ,
Хоч брат брата тут мордуй і ріж, —
Нічого мені тепер глядіть,
Нічого вже добиваться більш!
В моїм серці вбитий острий ніж
І на віки душу я запер, —
Я умер.
Хай побіда світла вас манить,
Хай надія додає вам крил, —
Та моя надія ось лежить:
Я — судно без маштів і вітрил,
Я для радощів не маю сил,
І з життям умову я роздер —
Я умер.
В алєї нічкою літно́ю
Я йшов без тями, наче тінь,
Горіли зорі надо мною
І неба темная глибінь
Мов океан тиші, спокою
Лилася в душу. Як же я
Ще вчора вас любив, о зорі,
Тебе, блаките! Як моя
Душа в безмірному просторі
Купалася, на ті прозорі
Луги летіла, де цвітуть
Безсмертні квіти, де гудуть
Несказано-солодкі співи!
А нині темні і тяжкі ви
Для мене, весь ваш чар погас.
Ненавиджу я нині вас!
