Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  56  — 


Гляджу, як квіточка моя
В руках нелюбих увяває,
Як сіра, зимная змия
По моїм раю похожає.

Мене аж дусить почуття
Гірке, болюче і скажене...
Сто раз прокляте те життя,
Що так собі закпило з мене!


VII.

Не можу жить, не можу згинуть,
Нести не можу, ні покинуть
Проклятий сей життя тягар!
Ходжу́ самотний між юрбою
І сам погорджую собою...
Ох, коб останній впав удар!

Не жаль мені життя, ні світа,
Не жаль, що марно кращі літа
У горю й праці протекли.
Пропало все! Тай щож? Пропало!
А щож передо мною стало?
Безодня повна тьми і мли.

Зневіривсь я в ті ярма й шлиї.
Що тягну мов той віл на шиї
Отеє вже більш як двацять літ  — 
Зовсім як хлопчик той сарака
Прутком по бистрій хвилі швяка,  — 
Чи з того є на хвилях слід?

Даремно биться, працювати
І сподіваться і бажати !