Я хтів життю кінець зробить,
Марну лушпину геть розбить,
Хотів зусиллям власних рук
Здобути вихід з страшних мук,
Хотів я вирваться з ярма
Твойого чару — та дарма!
Зусиллям всім на перекір
У мні трусливий, підлий звір
Бунтуєсь, плаче мов дитя —
Сліпая привичка життя,
Привязання до тих кутів,
Де я не жив, а животів,
До праці, що зїдає дни,
А замісць рож дає терни,
До того краю, що мов смок
Із серця ссе найкращий сок,
Аж висхне віра в нім жива, —
Тоді отрути долива.
Я чую се — не варто жить,
Життям не варто дорожить,
Тебе утративши на вік,
Я чую се — єдиний лік,
Се кулька в лоб. Та щож, хитка
Не підіймається рука.
Увесь свій жаль, увесь свій біль
Хтів я в одну звернути ціль,
