Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/62

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  58  — 


В один набій страшний як грім,
Зібрать свою всю силу в кім
І вилить голосно мов дзвін
Останній спів, страшний проклін,
Такий проклін, щоб мерзла кров,
В ненависть стялася любов,
Змінялась радість в темний сум,
І щоб краси не бачив ум,
І щоби уст цурався сміх
І від повік би сон відбіг,
Тюрмою-б весь зробився світ
І в лоні мами гиб би плід,  — 
І сей проклін, душе моя,
Хотів на тебе кинуть я
За насміх твій, за весь твій чар.
За той болючий, клятий дар  — 
З тернових колючок букет.
Та в серці мойому поет
Бунтуєсь, плаче мов дитя.
Для нього ти краса життя,
Струя чуття, пісень нора  — 
Проклін у горлі завмира.


IX.

Тричі мені являлася любов.
Одна несміла, як лілея біла,
З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих мов метелик підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май,
На пурпуровій хмарі вранці сіла