Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/63

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  59  — 


І бачила довкола рай і рай!
Вона була невинна як дитина,
Пахуча як розцвілий свіжо гай.

Явилась друга  —  гордая княгиня,
Бліда мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна мов святиня.

Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
„Мені не жить, тож най умру одна!”

І мовчки щезла там, де вічно темно.
Явилась третя  —  женщина чи звір?
Глядиш на неї  —  і очам приємно,

Впивається її красою зір.
Та разом страх бере, душа холоне,
І сила розпливається в простір.

Спершу я думав, що бокує, тоне
Десь в тіні, що на мене й не зирне  — 
Та враз мов бухло полумя червоне.

За само серце вхопила мене,
Мов Сфінкс у душу кіхтями впялилась,
І смокче кров і геть спокій жене.

Минали дні, я думав: наситилась,
Ослабне, щезне... Та дарма! дарма!
Вона мене й на хвилю не пустилась.

Часом на груди моїй задріма.
Та кіхтями не покида стискати:
То знов прокинесь, звільна підійма