Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  62  — 


Хоч би прийшлось і чорту душу дати,
А сповняться бажання всі мої!

І чую, як при тих словах із мене
Обпало щось, мов листя, мов краса,
А щось влилося темне і студене  — 
Се віра в чорта, віра в чудеса.


XI.

Чорте, демоне розлуки,
Несповнимих диких мрій,
Недрімаючої муки
І несправджених надій!

Слухай голосу розпуки!
Буду раб, невольник твій,
Весь тобі віддамся в руки,
Лиш те серце заспокій!

Враз з тобою на страждання
Я готов на вік піти,
Лиш одно мені бажання
Заспокій тепера ти.

За один її цілунок
Най горю сто тисяч літ!
За любов її і ласку
Дам я небо, рай, весь світ.


XII.

І він явивсь мені. Не як мара рогата,
З копитами й хвостом, як виснила багата
Уява давніх літ,