Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/68

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  64  — 


„Ось бачите, куди веде неосторожність!
Ускочили в таке, що хоч вдаряйсь в побожність,
Або до чорта в путь!
Та ще й з душею! Ах! Даруйте за нечемність
Сміяться мушу знов. Пекельна се приємність
Від вас про душу чуть.

„Сто тисяч літ горіть готові? Ха, ха! Друже!
Се спорий шмат часу! А ще недавно дуже
Чи не казали ви:
„Душа  —  то нервів рух?” Значить, загинуть нерви,
То і душі капут! То як же се тепер ви
Згубили з голови?

„І щож, скажіть мені, оферта ваша варта?
Сеж в газардовій грі фіктивна, кепська карта.
Чи чесно се, скажіть?
Вам хочесь те а те... конкретне, а мені ви
Даєте пшик. Се стид! Не думав, що такі ви!
І з чортом так не слід!

„А в тім, голубчику, оферта ваша пізна!
Та ваша душенька, се коршма та заїздна,  — 
Давно в ній наш нічліг.
Чи я дурний у вас добро те купувати.
Що й без куповання швиденько буду мати
Без клопотів усіх!

„І знайте ще одно! Ота, що так за нею
Ви побиваєтесь і мучитесь душею,
Є наша теж якраз.
Спішітьсяж паночку до пекла як до балю!
Там власноручно сам віддам вам вашу кралю.
Au revoir у нас!”