Сторінка:Іван Франко. Зівяле листя. Третє видання. 1922.djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
 —  4  — 

Виміркувавши отсю фактичну основу дневника, я почав уважнійше прочитувати поодинокі його частини. Багато там було недотепної мазанини, багато немудрого фільософовання та незрозумілих докорів,  —  та серед тої полови попадалися місця, повні сили й виразу безпосереднього чуття, місця такі, в котрих мій покійний приятель, хоч загалом не сильний у прозі, видобував із своєї душі правдиво поетичні тони. Отсі місця робили на мене сильне вражіння. Вдумуючись в ситуацію, в духовий настрій автора дневника, я пробував передати ті місця віршованою мовою і пускаю їх отсе в світ.

По що? Чи варто було трудитися, щоб пустити в світ пару жмутків зівялого листя, вкинути в круговорот нашого сучасного життя кілька крапель, затроєних песимізмом, а радше безнадійністю, роспукою та безрадністю? У нас і без того сього добра так багато! Та хто його знає  —  думалося мені  —  може се горе таке, як віспа, котру лічать вщіплюванням віспи? Може образ мук і горя хорої душі вздоровить деяку хору душу в нашій суспільности? Мені пригадався Ґетевий Вертер, і пригадалися ті слова, які Ґете написав на екземплярі сеї своєї книги, посилаючи її одному свойому знайомому. З тими словами і я подаю отсі вірші нашому молодому поколінню:

Sei ein Mann und folge mir nicht nach!

1897.




Переднє слово до другого видання.

Чотирнацять літ після появи „Зівялого листя“ запотребилося друге видання сеї збірки ліричних пісень, найсубєктивнійших із усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та при тім найбільш обєктивних у способі мальовання складного людського чуття. Не можу сказати, щоб тодішня літературна критика гаразд зрозуміла інтенції та характер моєї збірки. Найпросторійше писання про неї Василя Щурата в „Зорі“ силкувалося осудити її як прояв зовсім зайвого у нас