величкої духової працї, для такого мав велике поважанє.
— Власна думка! Власна духова праця, ось у чім властива цїль ґімназії! — повтаряв він не раз. — Ти думаєш один з другим, що та латина, грека, фізика чи математика, льоґіка чи психольоґія, що ми тут з тобою переробляємо, придасть ся тобі потім у житю на щось? Не вір тому! Хиба на вчителя підеш, тай то в такім разї придасть ся тобі з того лиш мала частина. А так, у звичайнім житю інтелїґентного чоловіка, урядника, купця, ремесника — все се зовсїм нї до чого не здало ся. Самі побачите, як лише вийдете з ґімназії, за рік, за два половина з вас забуде читати по грецьки, латинської книжки до смерти не візьме в руки, а на льоґаритми буде дивити ся, як теля на на нові ворота. І щож з того виходить? Я знаю, дехто скаже: дурні професори, дармо гають час собі й нам і вчать нас непотрібних річий. Отже не правда! Ми з вами як той біблїйний Саул, що то пішов шукати загублених ослиць, а знайшов корону. Ми нїбито ведемо вас шукати ослиць — нїби тих ґраматичних форм, альґебраічних формул, історичних дат. А тим часом нї! Не о те ходить! Головна річ у тім, аби ви навчили ся володїти своїм мізком. Знаєте, як мала дитина вчить ся з разу дивити ся очима, потім хапати руками, а нарештї ходити ногами та говорити. Так і ґімназия вчить вас володїти
