Ся розмова глубоко шпигнула Бориса. Він постановив собі нїколи не брехати і зараз же взяв ся другий раз читати Одиссею. Тепер, знаючи її зміст, він читав її помалу. Живі побутові картини насували йому на память рівно живі картини того сїльського житя, яким жив його батько, серед якого й сам він виростав від малечку. Чим дальше вглубляв ся в поему, тим більше блїдли в його памяти фантастичні пригоди та мітольоґічні дивогляди, а за те тим яркійше визначували ся картини сїльського віча, возової подорожі полевими дорогами серед родючих нив, сїльського празника, дївчат, що перуть шматє на річцї, гостини, саду, сїльських игрищ, житя пастуха в полї і т. и. Другий раз він прочитав поему з далеко більшим інтересом, як перший раз, і розповів сим разом Міхоньскому зовсїм инший зміст, як першим разом. Живі спомини з власного житя додавали його оповіданю ще більше сьвіжости, ясности та виразу.
— А видиш! — сказав Міхоньский, стараючись не надто сильно показати свою радість. — Правда, що ся половина рівно цїкава, як і тамта, яку ти менї розповів першим разом?
— І ще цїкавійша! — мовив утїшений своїм відкритєм Борис.
— А чому цїкавійша?
— Тому… тому… — Борис хвилю вагував ся, немов шукаючи слів, щоб вияснити те,
