що звичайно подабали на старий пліт, у якім кождий кіл стримить у иньший бік, а хворостини півперечні стримлять самі по собі, не можучи здибати ся з колами. Але що було робити: викликав професор, треба йти. Я став коло таблицї і взяв у праву руку шмату, а в лїву крейду.
— 35! — крикнув професор і озирнув ся на мене. — Ах, ти тумане, а ти як крейду держиш? Лївкутом будеш писати, га?
Я перемінив нещасливі знаряди премудрости в обох руках, відтак підвів праву як міг до гори і ледво дістав до половини таблицї. Завданє, написати на таблицї цифру 35, було дуже трудне, бо приходило ся писати самі „скрутні“ цифри. Вчора, вправляючи ся пальцем на шибах у писаню цифер, я довго думав, як би то воно написати оту прокляту трійку, щоб її зладити таку кругленьку і з таким зубчиком на серединї? Запитати не було кого, от я й надумав писати її з середини від зубчика, потягнути відси насамперед горішнїй а відтак долїшнїй каблучок. Так я й навчив ся писати дома, так само взяв ся й тепер дрожачою рукою мазґуляти на таблицї. А тут іще, як на нещастє, рука дриголить, сила, якої й так не було много, десь мов замерзла, так що хоть і як мучу ся тиснучи крейду до таблицї, то проклятущі штрихи все виходять такі худі та
