ної матусї я хочу бути ще раз, раз у житю такою чистою, тихою, доброю, побожною, як була під її крильми. Ах, любий, ти не знаєш, яка вона була гарна, добра, сердечна, яка чесна не тою фальшивою чеснотою, що дбає про зверхнїй блиск… (Уриває, забуваєть ся, нараз скрикає.) Мамочко моя! Невже ти бачиш, до чого дійшла твоя єдина, улюблена дитина! (Затулює лице руками і тихо плаче. По хвилї.) Та нї, дарма! Що стало ся, вже не відстане ся. (Знов хапає його за руки і довго, пильно вдивлює ся в його лице.) Який ти гарний! Який ти добрий! Юлечку, житє моє! Глянь на мене так ласкаво, так мягко, як ти се вмієш… Отак за серце хапаючи тим любим поглядом. Будь добрий зі мною сьогоднї… хоч на годиночку. Я сьогоднї в двоє, нї, сто раз нещасливійша, як що дня. Чую себе на ново тою бідною, опущеною, самітною сиротою, якою почула себе вперве, коли з нашого дому винесли мою бідну маму і зараз потім маґістрацькі урядники позамикали і запечатали всї покої, а мене прогнали в сьвіт без милосердя. Той самий глухий жах переходить мою душу, як тодї. Юлечку мій! (Тулить ся до нього.) Полюби мене хоч крихітку! Зглянь ся надомною! Захисти мене!
Чого властиво хочеш від мене?
