Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/197

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 189 —
Юлїян.

Усе те дурницї, дитино. Фантазії. Ти добра на тім місцї, яке займаєш, а на иньшім то ще хто знає, як би було. Бувай здорова.

Каміля. (Забігає йому дорогу.)

Нї, нї, нї! Не йди ще! Не відходи такий сердитий! Боже мій! Як я маю просити тебе? Як маю говорити до тебе? Яж бажалаб усе своє серце виложити перед тобою — отак як на тарілцї…

Юлїян.

Не апетитний кавалок!

Каміля.

І все не те! Все не те говорить ся, що хотїлось би! Слухай, Юлечку, там дзвони вигравають. Ранїшнє богослуженє йде. А я хотїла би сьогоднї бути такою чистою, невинною, як була перед роком, хотїлаб чути себе знов між людьми людиною. Хотїлаб чути при своїм боцї когось, хто мене любить, хто мене шанує, хто готов захистити мене. Юлечку! Нїчого не хочу від тебе! Забудь усе, що я перед хвилею говорила тобі! Відкиж я приходжу до того, щоб завязувати тобі вік, затроювати тобі житє своєю минувшиною?… Нї, нї, се у мене горячка… Лиш одного, одного прошу в тебе. Підожди хвилинку! Ось я зараз уберу ся… Ще маю тут на днї куфра своє жалібне убра-