Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/198

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 190 —

нє… Те саме, в якім проводила свою матусю на кладовище. Ось підожди, я зараз!.. (Хоче відімкнути куфер).

Юлїян.

Не розумію. По що та маскарада?

Каміля.

Лише підожди! Не втечеш? Я за хвилиночку! (Відмикає куфер, перекидає в ньому все і видобуває чорну сукню і иньші части жалібної туалєти.) Ось бачиш! Я зараз уберу ся! (Сквапно починає одягати ся.)

Юлїян.

Але по що? Що се має значити?

Каміля. (Перед зеркалом.)

Зараз! Ось заразїсїнько. Се дрібниця… Для тебе дрібниця. Надїю ся, що сього не відмовиш менї. Адже ти добрий, любий мій хлопчик. Любиш Камілю, правда? Не відмовиш, не відмовиш!

Юлїян.

Але що таке?

Каміля. (Стає перед ним уся в чорному, з густим вельоном спущеним на лице.)

Ади! Правда, прилично? Нїхто не пізнає мене. Не можу скомпромітувати тебе. Правда? Ну, подай менї руку. Отак. (Бере його руку і вкладає за свою.) А тепер ходїмо.