Бачить ся одначе, що й сам пан доктор не дуже добре знав, чого від нього можна надїяти ся, а чого нї. Кілька день він сидїв насупротив Целїни мало звертаючи на неї уваги, обмінюючи ся з нею ледво кількома байдужними фразами. Пізнїйше зробив ся ще маломовнїйшим, про свою наречену не згадував, але натомісь кілько разів Целя осьмілила ся підвести очи, все стрічала його холодний зір впертий в себе. Ще кілька день минуло — і в чорних, невеличких очах доктора доглянула Целя якісь искорки, що блимали нїби порохно серед пітьми і розтлївали ся що день то дужше. Було щось невідоме і зловіще в тих искорках, щось, що відбирало Целї апетит і морозило в нїй усякий порив радости. Коли доктор промовив до неї часом, то почувала легку дрож на всїм тїлї, хоч доси нїчогісїнько такого між ними не зайшло, що надавало би хоч тїнь оправданя тій її боязни.
Натомісь старий пан Темницький говорив тепер іще більше, нїж уперед, і своє балаканє майже виключно звертав до Целїни. Шпилькував еманципацию і еманципанток, хоч Целя нїколи не хотїла вдавати з себе еманципантку, вигрібав старосьвітські анекдоти про старих паннів, жартував з женщин-урядників, почтмайстринь і т. и. Остаточно Целя почала звільна догадувати ся, що все те балаканє не просте язикобитє, але до чогось воно йде, має я-
