же пильно шукати чогось між понавішуваними сукнями.
— Але-ж прошу паннунцї! — скрикнула стара, не на жарт перелякавши ся сего вибуху, — що се паннунцї Бог дав! Я мала би насьміхати ся з паннунцї за те, що паннунця в цїсарській службі находить ся? Я, що від десяти лїт віку сама поневіряю ся по службах у найріжнїйших людий? Я мала би насьміхати ся з паннунцї, я, що так паннунцю люблю, як рідна мати? Най паннунця дадуть спокій і поглянуть радше, що я для паннунцї принесла!
— А що таке? — весело спитала Целя, забувши вже прикрість, якої дізнала перед хвилею.
Осипова видобула з за пазухи невеличку запечатану коверту, і не кажучи анї слова, з усьміхом і загадковим морганєм подала її Целїнї. На ковертї написане було тільки її імя і назва, та про те Целя знов запаленїла ся скинувши оком на адрес. Характер письма був їй відомий.
— А відки то Осипова дістала те письмо?
— А се, прошу паннунцї, дав менї знайомий експрес. Хотїв іти до паннунцї, але я йому кажу: дайте, я сама занесу!
Коли би Целя була пильнїйше вдивила ся в лице старої жінки, то була би від разу до-
