Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 22 —

гадала ся, що Осипова збрехала. Але Целя вдивлювала ся в лист, що його держала в руцї, очевидно вагуючи ся, що має з ним ізробити. Румянець на її лицї щез і воно поблїдло, рожеві губи стисли ся і в очицях блисло щось нїби гнїв, обуренє чи нетерплячка. Сказала вкінцї холодно і з досадою:

— Моя Осипова, прошу вас, нїколи не робіть менї того на будуще. Нїяких листів анї посилок до мене не приймайте. Хто що має до мене, нехай сам приходить, уже я буду знати, що йому відповісти.

Се сказавш відвернула ся і відійшла до вікна. Осипова добру ще хвилю стояла на місцї і хитала головою. Бідна жінка не знала, що властиво думати про свою паннунцю: чи одержанє листа було для неї приємне, чи не приємне, і о що властиво паннунцї ходить.

— Ну, але прецїнь лист узяла, не звернула менї! Се знак, що я ще нїчого такого дуже злого не зробила, — проворкотїла сердешна бабуся і відійшла до кухнї.

Але Целя стояла мовчки, одною рукою опираючись о раму вікна, а в другій держачи лист. Рука з листом тремтїла. В кінцї рука піднесла ся і енерґічно кинула лист на підлогу.

— Чого той дурень хоче від мене! — скрикнула з обуренєм. — Причепив ся мов пявка, лазить за мною як тїнь, і ще мене ком-