Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 23 —

промітує своїми дурацькими листами. От нещастє моє!

Груди її сильно хвилювали, очи блищали, гнїв був справдїшнїй. Але по хвилї Целя вспокоїла ся, охолола з першої досади, підняла лист і розтяла коверту ножицями. Виняла з неї лист, записаний від початку до кінця дрібними, немов судорожно в ріжні боки повикривлюваними буквами, і раз зирнувши на ті букви, на перший знак викрику, який їй у текстї кинув ся в очи, вибухла голосним, сріблистим сьміхом.

— Що за дурень! — сказала весело. — Навіть гнївати ся на нього серйозно не можна, хиба тілько сьміяти ся. Ану, прочитаю сей лист замісто ґазети! Мусить бути забавний як і попереднї.

І вигідно сївши на кріслї Целя розложила лист на столику і почала читати, від часу до часу перериваючи читанє своїми замітками, немов би розмовляла і передразнювала ся з його автором.

„Третїй раз уже осьмілюю ся писати до Вас, шановна Панї, хоч на два перші листи не одержав нїякої відповіди“.

— І не одержиш і на сей! Не надїй ся! — вперто мотнувши головою сказала Целя.

„По тяжкій боротьбі з собою я таки зважив ся ще раз наприкрити ся Вам. Важність