Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 24 —

справи, для якої се чиню, нехай оправдає мою влїзливість“.

— Важність справи? Що там за важна справа така? Ха, ха, ха! Очевидно та сама, що й у перших листах: Ви панї — ангел, Ви покорили моє серце, без Вас не можу жити, і так далї без кінця. Але-ж прошу шановного пана, се все мене нїчогісїнько не обходить. Я без вас можу жити. Я про вас і чути і не хочу. Ви повинні раз уже сего догадати ся з мого погляду, з кождої моєї міни! Та ба, якже тут бажати, щоб той пан чого будь догадав ся! — додала в поганим виразом погорди на устах.

„Обдумавши поважно своє положенє і зібравши про Вас, Панї, деякі потрібні відо мости —“

— Чи бачите його! — скрикнула Целя, — він про мене відомости збирає! Він шпіонить мою минувшину! Негідник!

— „я переконав ся, що зверхнїй вигляд не омилив мене, що полюбивши Вас від першого побаченя, я не змарнував свойого чутя для особи негідної того чутя. Я певнїсїнький, що коли-б Ви, Панї, згодили ся бути моєю, ми могли-б устроїти своє спільне житє гармонїйно і щасливо, о скілько щастє було би залежне від нас самих. Мої средства, хоч скромні, вистарчали би нам як резерва на чорну годину,