Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/33

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 25 —

а тимчасом ми заробляли би на хлїб чесною працею“.

— Чи бач його! Як то він усе собі уложив! Не такий дурний, як видає ся! — шепнула Целя, і хмарка задуми зависла на її чолї.

Вона вже знала з попереднїх листів того оріґінального конкурента, знала, що його средства, про які він згадував, се одержаний у спадку по батькови фільварочок з 30 морґами землї, положений десь недалеко Львова і випущений в аренду. Знала, що сам конкурент займає ся ґазетярством, і треба признати, що се власне була одна з головних причин її антіпатії до нього. Вона так богато наслухала ся непідхлїбних історій про львівських ґазетярів, про їх цинїзм, нічні піятики, галабурди і т. и., що дрож пробігала її на думку — стати ся жінкою такого поганця. А при тім виглядав той конкурент зовсїм не особливо. Целя, сама молода, здорова і вродлива, любила всюди красоту і ґрацію. А він хоч ще молодий, ходив згорблений і немов розломаний, мав лице широке, вистаючі вилицї, вид якийсь заляканнй і непевний, блукаючий вираз очий, ніс розплющений і руде волосє. До того додати одїж звичайно стареньку і немов би не на нього шиту — от і портрет автора тих любовних листів, тої „долї“, що трафляла ся паннї Целїнї.