так, як здобувають тисячі инших. „Так що-ж, чи хочеш украсти їх із за угла?“ — запитаєте Панї напевно.
— Чи сказив ся! — скликнула Целя з якимось переляком. — Точка в точку вгадав мою думку!
„Нї, дорога Панї (ага, „дорога!“ Вже знов починає! — шепнула Целя), я бажаю тілько вхопити одну ниточку, що веде до клубка, а потїм цїле житє, всї свої сили присьвятити на здобуванє того, що иншим щасливійша доля дарує без труду. Нинї Ви, Панї, знаєте мене тілько з непочесної поверховости. То-ж не прошу нїчого більше, як лиш одного: позвольте менї дати Вам близше пізнати себе! Я не хотїв би без Вашої волї чинити нїяких кроків у тім напрямі, щоб перед людьми, у котрих Ви живете, не наражувати Вас на насьмішки, дотинки та неприємности. Знаю впрочім тих людий, хоч і з далека, і можу Вам тілько одно сказати: стережіть ся Панї зарівно батька, як і сина!“
— Ого, ось уже й жало гадюки! — шепнула Целя, прикусуючи блїднїючі уста.
„Та чого-ж я хочу? запитаєте Панї. Одного тілько: позвольте менї зблизити ся до Вас, дати Вам близше пізнати себе! Дайте менї знак, що не маєте супротив мене нїякої антипатії, що зближенє моє не зробить Вам нїякої прикрости! Напишіть — — —
