Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 34 —

балаканя віяло на неї якоюсь душною і неприємною атмосферою.

— Ха, ха, ха! — сьміяв ся пан Темницький, коли тимчасом доктор похиливши ся над своєю філїжанкою, помалу, систематично пив каву. — Ха, ха, ха! Я певнісїнький, що панна Целя і тепер має на собі синї панчошки! Що, не вгадав? Ану, нехай панї нас переконає, що се неправда! Прошу!

— Ай, ай, ай, який же то таточко сьогоднї дотепний! — сказала іронїчно Целя, киваючи головою і беручи ся до снїданя. Тимчасом пан Темницький уже скінчив свою каву, і обтерши собі уста і оперши ся ліктем о стіл, не зводив ока з Целї, стараючи ся підхопити кождий її рух, кождий позирк.

— Го, го, го! — балакав він невтомно, — панни савантки, обсервантки, манїпулянтки і еманципантки, нове поколінє, рівноуправненє з мущинами, житє на власну руку, здобуванє будущини, а якже, а якже! Хто би вас близше не знав, той би вас замісто сьвятих купив. Але нас, старих горобцїв, на се не зловите. Вже ми що знаємо, те знаємо. Знаємо, що женщина — все женщина. Не один дурник думає собі: а, се новий тип, се женщина самостійна, майстриня своєї долї, жиє власною працею! А він і не знає, що тій майстринї зовсїм чого иньшого хоче ся. Все мода, тай годї! Була мода на кринолїни, потім на пуфи, потім на