Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/43

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 35 —

капелюшики з пташками, потім на тюрнюри, — настала мода і на еманципацию, на рівноуправненє, здобуванє будущини власною працею. А то все — зовсїм одна і та сама праця: і кринолїни, і пуфи, і тюрнюри, і еманципація! Все має тілько одну мету — здобувати серця мужчин, полювати на мужів, уловляти вселенную з вусами!

— Але прецїнь таточко не заперечить, — заговориля звільна Целя, якій се балаканє відбирало всякий апетит, — але пан Темницький не дав їй скінчити.

— Заперечу, дитя моє, всему заперечу, бо знаю, яке то в сьвітї по людях ходить. Нехай тілько паннунця вислухає слів старого! Старий на вітер не говорить.

— Алеж татку, — озвав ся доктор знуджений також тим балаканєм, - що се татко обібрав собі за тему до розмови!

Нїби то татко коли будь говорив про инші теми!

— Тема, мій сину, така добра, як і всяка инша. Бо то бачиш, які сьогоднї часи пішли? Часи вистав, плякатів, реклями. Хто має який товар, яку особливість, яку цїнну річ — зараз її на показ дає, в ґазетах інсерує, по вулицях афішує, на всї чотири роги сьвіта витрублює і вибубнює. Що, хиба неправда?

Доктор і Целя слухали тої інтродукциї мовчки, не знаючи, до чого вона йде.