Панї Грозицька справдї сидїла вже на своїм місцї і з звичайним своїм понурим видом приймала рекомендовані листи. Була то жінка поверх 45 лїт, з сивіючим уже волосєм, з подовгастим і жовтим мов перґамін лицем, з полинялими очима і тонкими безкровними губами. Була вдовою по якімсь збанкрутованім купцї; зі свого скупенького почтового зарібку мусїла виховувати троє дрібних дїтий. Тим то й не диво, що вгинала ся під тягаром гризоти і працї не стілько бюрової, скілько домашньої, і що той тягар вигасив у її серцї всяку искру веселости і радісного погляду на сьвіт. Пуктуальна в сповнюваню своїх обовязків, які не вважаючи на всю свою ваготу були для неї майже одинокою дошкою ратунку по розтрощеню її житєвого корабля, була вона також не меньше строгою і риґористичною супроти иньших. Працюючи під її холодним, чисто бю-
