дня приходить якийсь молодий чоловік і питає про лист A. Z. Переглянувши всї листи в скринцї A, Целя відповіла, що такого листу нема. На другий день приходить той самий молодий чоловік з лицем затрівоженим і змученим і знов питає про лист під тимже адресом. Листу нема. Молодий чоловік став мов остовпілий коло решітки і не рушав ся з місця.
— Прошу панї ще раз придивити ся, — сказав він тремтячим але покірним голосом. — Такий лист повинен бути.
— Целя ще раз переглянула скринку, листу A. Z. не було.
— Може прийде з найблизшою експедицією, — сказала на хибив трафив, хотячи позбути ся впертого.
— А коли-ж приходить найблизша експедиція? — запитав той.
— За годину.
— За годину? Добре, прийду за годину.
І відвернувши ся він стояв іще хвилю мов остовпілий шепчучи:
— То не може бути! То не може бути, щоб навіть не відписав! Ще годину перечекаю.
І вийшов, не перестаючи розмовляти з собою. Пунктуально за годину вернув. Лице його, худе і пожовкле, за сю годину майже позеленїло. Видно було, що сю годину він страшенно перемучив ся. Мовчки став коло деревляної решітки, влїпивши свої великі, невимовно
