Сторінка:Іван Франко. Манїпулянтка й иньші оповідання. 1906.djvu/77

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 69 —

розмірів нещаслива дївчина випила приписану порцію відвару. Може бути, що сїльська лїкарка дала їй кілька порцій і казала пити в значнїйших відступах часу. Але коли в орґанїзмі почула перші наслїдки відвару, коли перед її очима живо стала цїла велич, цїла люта неприродність сповненого злочину, коли подумала, що всї її надїї на материнську роскіш в тій хвилї погибли безповоротно, а з ними разом погиб на віки й супокій її сумлїня і всяка можність правдивої радости і щасливого житя — тодї нараз захмарив ся весь горізонт її ума, обхопила її бездонна пітьма і розпука, і в її припливі нещасна одним духом випила весь відвар, волїючи від разу скінчити все.

— Страшно! Страшно подумати! — шептала Целя спеченими устами. В голові їй мішало ся. Чула якийсь нестерпний тягар на серцї, що давив і дусив її. Аж сльози, які по хвили полили ся рясно, принесли їй полекшу. На щастє була се година, коли до бюра найменьше приходило публїки. Целя сїла в куточку за дверима і тихо плакала, час від часу тілько обтираючи сльози і виходячи зі своєї криївки, щоб обслужити нетерпливих гостий, що тупотїли ногами край решітки.

В сльозах розпливались острі стріли болю, лекшим робив ся тягар, що придавлював її груди. Почувала тілько велике милосердє для