де я підписав контракт продажі своєї реальности, про яку я так часто снив, що станеть ся гнїздом мого щастя і тихим пристанищем по бурях житя. Нехай іде в чужі руки! А я ще сьогоднї з полудня виїжджаю зі Львова і надїю ся, що не швидко верну до нього“.
Підпис автора і нїчого більше, анї слова, куди виїжджає. Нїякої просьби, нїякого бажаня — нїчогісїнько.
— Ну, сей швидко надумав ся, і як видно, зовсїм безповоротно, — прошептала Целя. — Я й не думала, щоб у нього знайшло ся стілько сили волї.
І зітхнула. Хоч до Стоколоси було їй зовсїм байдуже, то все таки в її серцї на хвилю пробудило ся гірке почутє жалю і розчарованя, таке саме, яке проймало її колись, коли ще була малою дївчинкою і під доглядом коханої матери гуляла по луцї, гоняючись за метеликами. І кілько разів один із тих летючих цьвіточків був уже зовсїм близько її рученят і вона з рознятими усточками і витріщеними, блискучими оченятами помаленьку підкрадала ся до нього, аж поки нараз він сполоханий не фуркнув свавільними викрутасами високо в гору і не щез із її очий, то мала Целїнка морщила брівки, ломала губки і з загнїваним личком кричала за ним: „Недобрий! Не потребую тебе!“ Але тепер часи змінили ся і Целя
